Чи є доцільним і безпечним будівництво централізованого сховища для ВЯП в Чорнобильській зоні відчудження?

Для забезпечення енергетичної безпеки країни шляхом ефективної експлуатації діючих АЕС України на виконання „Енергетичної стратегії України на період до 2030 року” Державне підприємство „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” планує побудувати централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива реакторів ВВЕР АЕС України (ЦСВЯП) в Чорнобильській зоні відчуження.

Згідно з новим законодавством, НАЕК, перш ніж приступити до будівництва ЦСВЯП, повинен отримати згоду населення районів, прилеглих до Чорнобильської зони і міста Славутич.

Свою думку щодо доцільності й безпеки будівництва такого об’єкту висловив Борис Якович Осколков, кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, начальник відділу промислової екології та експертиз Міжнародної радіоекологічної лабораторії Чорнобильського центру.

‑ Чи є гостра необхідність будівництва таких об’єктів, як ЦСВЯП, в Україні?

­‑ Питання непросте і вимагає докладної відповіді. Для більшості громадян України немає сумнівів в користі ядерної енергетики. В умовах стрімкого зростання цін на газ і нафту, атомні електростанції забезпечують стабільне вироблення електроенергії, покриваючи майже 50% енергопотреб наший країни. Світова ядерна енергетика, схоже, теж переходить від періоду застою після Чорнобильської катастрофи до періоду зростання, і якщо зараз в світі експлуатується понад 440 енергетичних реакторів, все більше країн заявляють про бажання будувати АЕС, а багато хто переходить від заяв до справи. Будує АЕС Китай, Індія, Фінляндія, збирається будувати Литва та інші. За деякими прогнозами до 2050 року експлуатуватиметься близько 1000 – 1500 ядерних реакторів. Це величезне зростання. Проте, як в будь-якому виробництві, на АЕС теж утворюються свої відходи, за об’ємом вони значно менші, ніж відходи в інших галузях промисловості, а за небезпекою набагато вищі та вимагають спеціального поводження. І тут головне питання – що робити з відпрацьованим ядерним паливом. За офіційними прогнозними оцінками МАГАТЕ накопичення ВЯП до 2020 року складе величезну цифру – 450 000 тонн. На 2006 рік кількість ВЯП оцінюється кіліькістю близько 200 000 тонн. Отже, проблема поводження з ВЯП стоїть гостро у всіх країнах.

В світі прийнято два напрями поводження з відпрацьованим ядерним паливом (ВЯП). Перше розглядає ВЯП як кінцеві (нікому не потрібні) відходи і пропонує їх остаточне захоронення в глибоких геологічних формаціях. Друге вважає ВЯП цінним сировинним ресурсом і пропонує тимчасове зберігання з подальшою їх переробкою для вилучення цінних матеріалів і остаточне захоронення високоактивних відходів, що залишилися (незначних за об’ємом). У наший країні ухвалено так зване “відкладене рішення” щодо поводження з ВЯП, яке передбачає тимчасове (на період 50-100 років) зберігання ВЯП. Чому ухвалено таке рішення?  Річ у тому, що АЕС, експлуатовані в Україні, проектувалися і будувалися в 70 роках минулого сторіччя. Тоді передбачалося, що ВЯП з цих АЕС повертатиметься на завод–виготівник палива, де воно буде перероблюватися: цінні продукти (зокрема плутоній та ін.) витягуватимуть, а відходи, що залишилися, будуть захоронені. Після отримання незалежності таке рішення виявляється дуже дорогим, ціни на транспортування, переробку ростуть, високоактивні відходи все одно треба повертати назад і ховати їх тут, на Україні, а це теж коштує дуже великих грошей. Економічні вигоди відкладеного вирішення поводження з ВЯП обумовлені наступними міркуваннями: країна зберігає цінний матеріальний ресурс і економить гроші на перевезенні ВЯП і відходів після їх переробки.

Існує 2 способи такого зберігання: “сухе” – зберігання паливних касет в спеціальних метало-бетонних контейнерах, заповнених нейтральним газом, і “мокре” – зберігання паливних складок в спеціальних басейнах, що охолоджуються водою. Сухе зберігання – широко поширений спосіб зберігання ВЯП. Так, з 1986 року NRC (Регулюючий орган з ядерної безпеки) в США видало 40 ліцензій на більш ніж 800 каністр-контейнерів. До 2010 року в США передбачається створення більше 50 таких сховищ. І хоча вчені не прийшли до єдиної думки, який тип зберігання, з погляду безпеки, переважний з економічних міркувань ,”сухі” сховища виходять на перше місце. Саме тому побудовано “сухе” сховище на Запорізькій АЕС, будується теж “сухе” сховище для Чорнобильської АЕС і ухвалено рішення будувати Централізоване сховище ВЯП для решти АЕС теж “сухого” типу. Таким чином, на питання будувати або не будувати, можна дати однозначну відповідь: будувати потрібно, інакше відпрацьоване паливо дівати буде нікуди.

‑ Чи безпечне будівництво таких ядерних об’єктів?

– Оцінки безпеки, виконані для таких сховищ на основі численних наукових досліджень, показують, що їх конструкція здатна забезпечити повну безпеку населення і навколишнього середовища в місцях їх розміщення. Так, наприклад, за наслідками канадських досліджень (Сховище сухого типу АЕС Ontario Power Generation ) навіть за умови реалізації якнайгіршого можливого сценарію аварії – пошкодження 30% палива всередині контейнера і пошкодження власне контейнера з 30% виходом радіоактивних газів, доза для населення не перевищить 0,2% дозволеного (безпечного) рівня опромінювання. Саме тому такі сховища і будуються по всьому світу, як в густо населеній Європі (Франція, Іспанія, Чехія) так і в США. Вони повністю безпечні.

‑ Що Ви скажете про будівництво ЦСВЯП безпосередньо в Чорнобильській зоні?

– Питання, де будувати, завжди є вкрай спірним, тому що дуже важко знайти таке рішення, яке б задовольняло всіх. Виходячи із загальних принципів вибору майданчика для будь-якого будівництва, зазвичай приймаються в розрахунок наступні чинники: зручне розташування (т.е. транспортні шляхи до майданчика повинні бути добре розвинені, найбільш зручні і т.д.). Майданчик повинен бути достатнім для будівництва і не вимагати великих витрат для його облаштування, нарешті, він повинен мати розумну вартість. Геологічні, гидрогеологічні, сейсмічні і кліматичні умови повинні дозволяти проектовану діяльність. При будівництві ядерних об’єктів окрім вищезазначених критеріїв є критерії безпеки: значна віддаленість від великих міст, низька щільність населення, чинники, що визначають транспорт радіонуклідів до людини і в навколишньому середовищі, і багато інших, в т.ч. створення нових робочих місць, мінімізація вантажопотоків, пов’язаних з діяльністю і будівництвом.

Я переконаний, будувати ЦСВЯП потрібно саме в Чорнобильській зоні відчуження.

Одним з основних аргументів на користь вибору майданчика для будівництва ЦСВЯП в Чорнобильській зоні, здається, повинен лежати саме в економічній площині. Оскільки в цьому випадку для будівництва використовується найбільш дешева земля, виведена з господарського обороту,і використання якої лежить цілком і повністю в компетенції Кабінету Міністрів України (ст. 5 Закону “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”). В результаті будівництва ЦСВЯП саме в Зоні притягуються додаткові засоби на ліквідацію наслідків аварії, оскільки будівництво приведе до залучення земель зони, хай в обмежений, але господарський оборот, і, зрештою, сприятиме ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Це повністю відповідає духу і букві вищезазначеного Закону: це і дезактивація певної частини території, і відновлення залізниці на ділянці Овруч – Семіходи – Славутич. Нарешті, будівництво в Зоні забезпечить зайнятість частини персоналу Чорнобильської АЕС, що звільняється в результаті зняття енергоблоків з експлуатації, і збільшення зайнятості в Поліському і Іванківському районах за рахунок обслуговування транспортних перевезень (відновлення залізниці) і залучення до будівництва. Майданчик в Зоні найповніше відповідає вимогам щодо розміщення ядерних установок і сховищ РАВ, оскільки забезпечує захист населення і навколишнього середовища від дії ЦСВЯП (чинники: поточне використання земель, сприятлива геологія і гідгеологія, клімат, територіальні особливості міграції радіонуклідів, рельєфу, розподіл щільності населення і можливості реалізації протиаварійних і захисних заходів і т.д.). Крім того, не варто забувати і про необхідність будівництва геологічного сховища, умови для якого теж є в Чорнобильській зоні відчуження, і тоді транспортні перевезення ВЯП і ВАВ вирішуються значно легше, тобто потрібно дивитися і в майбутнє.

На закінчення, необхідно відзначити, що будівництво ЦСВЯП в ЧЗО ніяк не заважає експлуатації існуючих об’єктів заповідного фонду України і організації спеціального Чорнобильського заповідника, про який згадується в Заключенні Державної експертизи Мінохорони Природи. Оскільки північна межа цього заповідника знаходиться в добрих 20 км. на південь від майданчика передбачуваного будівництва,і ніякий шум від будівництва не зможе потурбувати тваринний світ цього заповідника.

 

Інформаційно-аналітичний відділ
Чорнобильського центру